Краєзнавство  с. Остки

У маленької сільської дівчинки Віри Вовк школа викликала справжнє захоплення. Ніколи не бачила дитина таких великих чистих вікон, у яких відбивалося високе, особливо синє, вересневе небо , ніколи не бачила стільки гарно, по-святковому вбраних хлопчиків і дівчаток, стільки квітів та усмішок. Той пам’ятний вересневий день 1953 року назавжди змінив її життя – воно тепер стало просто неможливим без школи, без веселого дитячого гомону, без особливого шкільного запаху, чисто вимитих долівок, крейди і калачиків, які буйно панують на класних підвіконнях.

         Школа стала назавжди невід’ємною частиною життєвої долі Олексієнко Віри Олександрівни, спершу як учениці, а потім як вчителя.  

Народилася Віра Олександрівна 1 березня 1947 року в селі Острожок Новоград-Волинського району Житомирської області в сім’ї колгоспників.

Школу любила, вчилася старанно і в 1964 році закінчила 10 класів школи зі срібною медаллю.

          Після закінчення школи працювала завідуючою сільським клубом .

       В 1965 році вступила до Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки на історико-фідлологічний факультет за спеціальністю «Історія».

          Після закінчення університету працювала вчителем історії та географії в Остківській загальноосвітній школі.

       Тут, у нашому селі,  знайшла свою долю, народила двох синів.

       У 1971 році працювала в селі Майдан-Копищанський Олевського району Житомирської області вчителем історії та іноземної мови протягом 6 років.

Згодом знову повернулася до школи , в якій розпочинала педагогічну діяльність, де й пропрацювала до 2003 року.

       Віра Олександрівна тяжко і наполегливо  працювала. Добросовісно робила свою роботу і не чекала манни небесної. День за днем, рік за роком, не покладаючи рук працювала на благо дітей, турбувалася про кожного, як рідна мати.  За кожного боліло серце, кожному хотілося допомогти. Де тільки бралися сили!

         Діти для Віри Олександрівни були постійною  турботою, наснагою, що додавали, сил і терпіння, коли щось неладналося. Вони для неї були не тільки учнями. Вони для неї були вчителями, що навчали радіти кожному дню з дитячою безпосередністю і щирістю.

       Педагогічна діяльність Олексієнко Віри Олександрівни відзначена званням «Старший вчитель».