Краєзнавство  с. Остки

Високий, ставний. Матово-бліде обличчя. Серйозні, завжди трохи засмучені, а водночас із ледь помітною усмішкою карі очі. Енергійні міцно стулені вуста. Над крутим чолом –  сивий чуб… Таким запам’ятався усім, хто його знав, Анатолій Володимирович.

            Народився Юшкевич Анатолій Володимирович 4 вересня 1947 року в с. Висоцьк Висоцького (нині Дубровицького) району Ровенської області.

В 1954 році пішов до першого класу Висоцької середньої школи.

          В зв’язку з роботою батьків, з 1956 по 1967 роки жив і навчався у Івано-Франківську, Ужгороді , Зарічному, в с. Серпники Зарічнянського  району, в с. Біловіж Рокитнівського району.

          В 1965 року закінчив 11 класів Сновидовицької середньої школи.

Після закінчення школи працював вчителем фізичного виховання в Біловізькій восьмирічній школі.

          У 1966 році був призваний у ряди Радянської Армії. Служив в Групі Радянських військ в Німеччині.

          В 1969 році, був демобілізований. Після демобілізації, працював в Дроздинській восьмирічній школі, а згодом у Остківській восьмирічній школі вчителем фізичного виховання.

          У січні-липні 1971 року жив і працював дефектоскопістом вагонного депо в м. Ковель Волинської області .

          З 1971 року працює в Остківській восьмирічній школі лаборантом, а потім вчителем фізичної культури.

          У 1978 році вступив до Ровенського педагогічного інституту ім.

Д.З. Мануїльського на факультет педагогіки, який закінчив у1983 році.

          З 1984 по 2002  рік працює вчителем початкових класів в Остківській загальноосвітній школі.

          Надзвичайно талановитий і цілеспрямований, організований, вимогливий, насамперед до себе, Анатолій Володимирович був взірцем для наслідування і мудрим наставником для учнів. Він став наставником на життєвому шляху для понад 300 учнів.

       Життєвий шлях Анатолія Володимировича трагічно обірвався на 56 році життя.

          Його пам’яті присвячений твір однієї з його учениць, випускниці нашої школи Тіт Валентини.

Вчитель ! О, скільки любих, чарівних спогадів пробуджується в моєму серці при цьому   милому слові. Вчитель ! І от стоїть переді мною мій перший сивочолий Анатолій Володимирович Юшкевич , який зустрів нас колись своєю яскравою посмішкою, теплими батьківськими руками, улюбленець всієї дітвори, словом , другого такого немає в цілому світі!

Мені хочеться сказати слова подяки йому за його доброту , сердечність, повагу до нас маленьких, вміння співчувати , за любов до життя , до свого рідного краю. Як нам було  легко з ним ! Кожного дня ми відчували його підтримку. Ділилися з ним своїми радощами та мріями . І думали , так буде завжди. Та раптом його не стало. І, проводжаючи його в останню путь , я вперше зрозуміла, що він для нас значив. Наш перший вчитель !

Я зрозуміла , що вчитель - це не професія , це покликання. На порозі юності я поклялась своєму педагогу, що у моєму житті буде завжди   сіяти зірка, ім’я якої „вчитель „.

Я   зрозуміла , що вчительська праця найскладніша , але водночас і най благородніша , найвеличніша, бо вчитель - це не професія , а покликання самої, душі. Такої трепетної, терплячої.

Справжній вчитель - це людина ,яка має не тільки глибокі знання , а ще вміє спілкуватися з дітьми , виховувати їх чесними , працьовитими , добрими.

Я зрозуміла, що вчитель той, хто говорить словами Маленького принца : „...добре бачити тільки серце. Найголовнішого очам не видно." І для мене вчитель - це те серце , яке бере на себе відповідальність за того, кого приручив.