Краєзнавство с. Остки
Поезія Гребеневич Віри Сергіївни
Моє село
Моя Вкраїна – люба Батьківщина.
Поліський край земний чудовий рай
Моє село найкраще на планеті
Милішого немає, не шукай.
Моє село – це шум дубів столітніх
Це дзвін джерельно-чистої води
Ще жайворонка пісня в верховітті
Так любо її слухати завжди.
Моє село – берізки кучеряві,
Осики, сосни і горобина
Моє село – ялини величаві,
Поля безкраї і озимина.
Моє село – це рідні мама й тато
Це прездорова груша, вишняки
Медових райських яблучок багато
Якими ласували залюбки.
Моє село – моя мала держава
Де рідна школа, батьківський поріг
Де пахне мамин хліб і величаво
Стоїть на покуті яскравий оберіг.
3.12.2003р.
Духмяний хліб
Духмяний хліб парує на столі
Його бабуся, щойно витягла з печі
-
Цінуйте цю святиню на землі
Онучці мовила, тримаючи за плечі
З зернини колосок – із колоса зерно
Із року – в рік поволі проростає
Це праця багатьох невтомних рук
Що святий хліб щодня на столі маєм.
Так, він святий, воістину святий
Його в піснях і думах прославляють
О Слава Богу, нашому Отцю
Що хліб святий донині люди мають.
3.12.2002р.
Свідчення.
Як Господь зцілив мою дитину.
Це сталося не так давно
З маленьким семирічним сином
Із милим хлопчиком моїм
З моєю любою дитиною.
Прокривши до кімнати двері
Хлопчина впав і ледь промовив
-
В боку, ось тут мені болить
І не сказав більше ні слова
В тяжкому розпачі, в сльозах
У рай лікарню я зверталась,
І день промучивши дитя,
Так істина не з’ясувалась.
Лише сказав мені хірург
- Закрита травма живота
Буде у вашого хлоп’яти.
Так що його ні в якім разі
Не можна вам транспортувати.
Крізь темінь ночі ми його
Завезли в обласну лікарню
Везли, хоч знали, що тяжку
Закриту хлопчик має травму
Зжималось серце у грудях
Від болю. Я боялась втрати
На ранок зав відділенням
Прийшов про результат сказати
Він строго вимовив мені
Таку ось маємо картину,
Субкапсулярний розрив нирки
І селезінки у дитини.
Блідий і кволий хлопчик мій
Лежав, ледь ворушив руками
То тяжко вії опускав,
То сухо шепотів вустами.
А на Водохреще якраз
Зайшла до світлої палати
Моє знеможене дитя
Стало вустами трепетати
-
В ту мить, коли тут був я сам
То бачив мамо Ісуса
Він був ось тут, біля вікна
Й до мене ніжно доторкнувся
-
Дивіться, зараз він ось тут
І всі вони прийшли в палату
Ви що не бачите його?
Які ж на ньому гарні шати.
В той час, як син розповідав
Усі присутні заніміли
Одних обсипало морозом
Від дива. А інші наче обімліли.
А він продовжив: – Ісус
Уже стоїть над Вами, мамо!
Який він гарний, мамо, Вас
Торкає своїми руками.
Наче у сні, хвилин п’ятнадцять
Він диво з див розповідав
-
Хіба не бачите ви цього?
-
Все наполегливо питав.
Усі подумали, що хлопчик
Перебуває у гарячці
А може просто що у нього
Розпочались галюцинації.
На другий день хлопчина мій,
Коли зайшла я до палати,
Веселий, жвавий запитав
-
Чи можна, мамо, мені встати?
І думка промайнула вмить
- Він дійсно бачив Ісуса.
Господь зцілив його, зцілив
Господь від нас не відвернувся.
Минуло ще декілька днів
Взяли обстежити хлопчину
І результат уже ясний,
Що все гаразд в моєї дитини.
Я вдячна Господу за все:
Життя дитині він вернув;
В тім грішнім світі нас знайшов
На стежку правди навернув.
Ісус, я дякую Тобі
За все, що мала я і маю.
Дай сили, мудрості мені,
Щоб жити праведно, благаю!
2000рік.
Радість материнства
Мені, як жінці мріялось
Дати життя людині
Маленькій крихітці земній
Тій крихітці – дитині.
Крізь біль і стон я чула крик,
То плакала дитина
А жінка в білому сказала:
- Ти народила сина.
Господь вам хлопчика послав
І він на світ з’явився
У різдвяний зимовий день
Коли й Христос родився.
З теплом і ніжністю його
До серця пригортала.
З якимось трепетом душі
Уперше годувала.
Невмілими руками я
Синочка сповивала
І тихим голосом тоді
Пісеньку співала.
-
Ой баю, бай, засни дитя.
Більше не плач хлоп’ятко
Сніжок іскриться за вікном
З тобою мама й татко.
Домашній затишок кругом.
Горить нічна ялинка.
Щасливі посмішки батьків,
А поруч спить дитинка.
1994р.
Зустріч з учителькою.
Цей день погожий, ясний як ніколи
Лист все навколо щільно приховав
Сьогодні поспішаю я до школи
Де майже тридцять років не бував.
До школи стежка рідна і знайома
Вперед-назад гасає дітвора.
Підходжу той же двір, старенька школа.
Та не велика, а якась мала.
До школи йду і хочу привітати
Зі святом першу вчительку свою.
Яка мене навчила рахувати
І перші свої літери писати
Заходжу та її не пізнаю.
Бо за столом сидить не та чорнява
Що була найгарніша за усіх
У косах сивина, у окулярах
Ступив я кілька кроків і спинивсь.
Вона на мене очі піднімає,
А я немов укопаний стою.
- А ви до кого, вибачте, шановний,
Я вас не знаю? Чи не впізнаю?
- Та це ж бо ти, Миколка – непосида.
Тремтячими руками обняла.
-
Ти той же неслух! Як тебе сварила,
Що неохайно в зошитах писав.
В розмові усе швидко промайнуло:
Шкільні роки, життєвий, творчий шлях
То сльози розпачу, то радості, то смутку
У нас обох з’являлись на очах.
Вдивляюсь в її очі і вітаю.
Із професійним святом вчителів
Бажаю щастя, радості, достатку
Безмежної любові на Землі.
Школа юності
О, школо, школо юності моєї
Ти особливо так причепурена
Сьогодні ти святкова й урочиста
Неначе під вінець йде наречена.
Колись, не так давно, я тут блукала
Шкільними коридорами вузькими
Тут випускні екзамени здавала
Й поринути у світ життя спішила.
І з однокласником небайдужим мені
При зустрічах я ринула в мовчання
Сама не розуміючи того,
Що вперше полонило нас кохання.
Час швидко промайнув неначе мить
Так швидко пропливли 17 літ
Я рада з вами зустрічі на святі
Здоров’я щастя й долі всім присутнім
Від серця щирого я хочу побажати.
26.09.2002р.
Матусі
Матусю, мамо, матінко єдина
Моя ти сива ластівко лети
Дала оце життя й мене зростила
Направила до світлої мети.
Невтомно ти, неначе, тая пташка
Від різних бід мене оберігала
Всю глибину душі і свою мудрість
Неначе б то у спадок передала.
Тебе, рідненька, над усе люблю я
В Бога здоров’я для Тебе прохаю.
О Господи, храни всіх мам на світі
Прошу Тебе, оберігай, благаю.
1996рік.
Учителько моя
Учителько моя люба
Найближча мені людина
Ви, після матері стали
Найкращою неодмінно.
Поради у Вас шукала
В шкільні і юнацькі роки
Поради у Вас просила
Долавши в життя перші кроки.
І завжди в житті своєму
Про Вас я, ніби про маму
Найкращі слова промовляю
Хвала Вам рідненька й шана.
Голубко моя посивіла
Натруджені руки схиляєш
І про нас, Ваших восьмикласників
Всіх двадцять трьох не забуваєш.
Весняними теплими водами
Роки життя пропливаєли
І не одних восьмикласників
Ви у життя проводжали.
А нині ми з вами колеги
Змогли мені подругою стати
І в день цей весняний, пишний
Хочу вас зі святом вітати.
Нехай наш Господь Всевишній
Хранить і благословляє.
Здоров’я, щастя і миру.
Це все, що я Вам бажаю.
Березень 2002р.
Вранішня молитва
Слава Тобі Ісусе, що бачу:
Кришталевії вранішні роси;
Як розкішні зелені берези
Розплели свої шовкові коси.
Бачу: бджілка невтомно літає
На ранкових квітучих лугах
І невпинно нектар все збирає
На яскравих пахучих квітках.
Слава, мій святий Отче, що чую
Я щоранку пташок ніжний спів.
Оксамитових трав дивний шелест
І як дубовий гай зашумів.
Слава Тобі Ісусе за ноги.
Із постелі на них піднялась
Поміж квітів, і трав, і покосів
Стежечками вузькими пройшлась.
Слава Тобі Ісусе за руки,
Що тримають слухняне перо
І лягає молитва подяки
На тонесенький білий листок.
Тож пошли мені, Боже, натхнення
Щоб талан свій не закопати
І в поезіях власних сьогодні
Твоє ім’я святе прославляти.
Бережи нас, прости і помилуй.
Всі ми діти твої Ісусе.
У цей ранок слова мої чуєш
Я до Тебе, наш Отче молюся.
2001рік
Ріпка (на новий лад)
Учитель: Послухайте діти казку. Ви всі добре знайомі з тією Ріпкою, яку чули в дитинстві. Коли всі гуртом дід Андрушка, баба Марушка, внучка Мінка, собачка Фінка, кицька Варварка, мишка Сіроманка вирвали величезну Ріпку. То ж слухайте, як повелись герої даної казки.
Автор:Посадив дід Ріпку.
Виросла Ріпка велика превелика.
Пішов дід на город, хотів витягнути та не може.
{троє хлопчиків тримають Ріпку в руках і разом говорять)
Хлопчики: Гуп, гуп, взяв дід Ріпку за чуб.
Автор: Тягне, тягне, а витягнути не може.
Дід: Бабцю, Марфо, не лежи Ріпку вирвать поможи.
Баба: Не лежу я на перині
Бо я слухаю новини.
Нащо мні за ріпку братись?
Чуй, що мовлять депутати.
Буде те і буде се,
А захочеш буде все:
Будуть валянки, галоші,
У нас буде море грошей.
І сказати ще волію
Ріпою не забагатієм.
Автор: Дідусь плечами стенув,
Та й до Ріпки повернув.
Хлопчики: Гуп, гуп, взяв дід Ріпку за чуб.
Автор: Тягне, тягне, а витягнути не може.
Дід: Внучко Мінко не лежи,
Ріпку вирвать поможи.
Внучка: 3 Ріпою узявся де ти?
Зараз я у інтернеті.
Собі пару я шукаю,
Прагну тут на землі раю.
Хочу: мужа бізнесмена,
Не якогось полісмена;
Щоб лілеяв, мов перлину,
Дом на Кіпрі; і машину;
Бабки падали з гори.
І не хочу дітвори.
А то ти мені про Ріпу,
Мов звалився з того світу.
Автор: Дідусь плечами стенув,
Та й до Ріпки повернув.
Хлопчики: Гуп, гуп, взяв дід Ріпку за чуб.
Автор: Тягне, тягне , а витягнути не може.
Дід: Собачко, Фінко, не лежи,
Ріпку вирвать поможи.
Собачка: Гав! Гав! Гав!
Знаєш, діду, не сміши.
Рвати Ріпу не спіши
Що за смак у ній, не знаю?
Нехай ліпше замерзає.
Молоко люблю, мясце
Рибку, яйця і сальце,
Але що не говори Краще, діду, „Педігрі",
А ще ліпше, діду, „Чаппі".
Розкажи це нашій бабі.
А то ти про огірки,
Помідори, кабачки.
Знай, у них смаку немає,
На їх і мухи не сідають.
Автор: Дідусь плечами стенув,
Та й до Ріпки повернув.
Хлопчики: Гуп, гуп, взяв дід Ріпку за чуб.
Автор: Тягне, тягне, а витягнути не може.
Дід: Кицько Варко, не лежи,
Ріпку вирвать поможи.
Кицька: Мяу, мяу, мяу!
Нащо Ріпа та гірка?
Пий побільше молока,
Масло, сир їж, пий сметану,
Сили більше в тебе стане.
Ріпа та гірка й тверда,
Як замерзне - не біда.
Щоби бути енергійним їжа треба калорійна
Ну скажи, кому із нас Ріпка треба в даний час?
Старомодний ти дідусю, Ріпу рвати не візьмуся.
Автор:Дідусь плечами стенув,
Та й до Ріпки повернув.
Хлопчики: Гуп, гуп, взяв дід Ріпку за чуб.
Дід: Сіроманко, не лежи,
Ріпку вирвать поможи.
Мишка: Знаєш, дід, допомогла б
Та все йде на новий лад.
Бо добра у моїх норах
Більше, чим в твоїх коморах:
Є картопелька дрібна,
І чимало борошна,
Шматки сиру, сала, м'яса,
Смакоти всякої маса.
Ти мені про Ріпку ту,
Неприємну гіркоту
Свої наміри лиши
І здоров'я бережи.
Автор: Дідусь плечами стенув,
Та й до Ріпки повернув.
Та аж неба вже сягає,
Листя пишно розкидає.
Дивись, сніг з гори летить
Мороз землю вже кріпить.
Дідусь тяженько зітхнув,
Та й додому повернув.
Що робити? Сам не знає.
В землі Ріпка замерзає.
(дійові особи кланяються)
